Щороку все більше і більше дітей приходять у перший клас із мовленнєвими проблемами. Багато дітей не вміють робити звуковою аналізу слова, тому що не вимовляють якийсь звук, не чують і не розрізняють його місцезнаходження в слові. Це спричиняє перші невдачі на уроках. Учитель радить звернутися до логопеда. Але навчання в першому класі та одночасні відвідування занять логопеда — це значне навантаження на дитину. Часто запитуючи батьків: «Чому не звернулися за допомогою раніше?» Вони відповідають: «Думали, що виговориться»
Пам'ятайте, що спадковість у процесі розвитку мовлення практичної ролі не відіграє. Ваша дитина — індивідуальність, у неї свій шлях розвитку. Тому відсутність мовленнєвих проблем у батьків зовсім не означає, що у дітей вони також будуть відсутні. І навпаки, якщо ніхто в сім'ї не «гарчить», то це не означає, що у дитини теж не виходитиме. Спадково передаються лише особливості будови щелеп, зубів, під'язикової зв'язки, що обумовлює особливий характер вимови, але не наявність або відсутність звуків у мовленні. Часто діти повторюють неправильну вимову батьків, наслідуючи їх, а насправді можуть вимовляти всі звуки правильно.
ШАНОВНІ БАТЬКИ!
Пам'ятайте, що спадковість у процесі розвитку мовлення практичної ролі не відіграє. Ваша дитина — індивідуальність, у неї свій шлях розвитку. Тому відсутність мовленнєвих проблем у батьків зовсім не означає, що у дітей вони також будуть відсутні. І навпаки, якщо ніхто в сім'ї не «гарчить», то це не означає, що у дитини теж не виходитиме. Спадково передаються лише особливості будови щелеп, зубів, під'язикової зв'язки, що обумовлює особливий характер вимови, але не наявність або відсутність звуків у мовленні. Часто діти повторюють неправильну вимову батьків, наслідуючи їх, а насправді можуть вимовляти всі звуки правильно.
Отже, коли і кому потрібно йти до логопеда? Два дуже важливих питання, на які легко відповісти.
Я раджу звернутися до фахівця в будь-якому разі, щойно вашій дитині виповниться чотири роки. Можливо, вам порадять прийти через рік, може, потрібно буде виконувати якісь вправи — цього не варто боятися. Краще зайвий раз переконатися, що все гаразд, ніж через два роки дізнатися, що у дитини серйозні проблеми з мовленням.
Батькам потрібно мати на увазі, що:
• в один рік дитина повинна реагувати на звуки, тобто їх чути, щось хоч якось вимовляти (ав-ав, бі-бі);
• у два роки — повинна вміти пояснити словами, що вона хоче, чим невдоволена (дай яблуко);
• у три роки — може за навідними питаннями розповісти, де була, що бачила, чим займалася. (Бачила собаку. їла кісточку. Я сміялася.) Серед вимовних звуків мають бути присутніми [с], [з], [ц], [г], [к];
• у чотири роки мовлення має зв'язний характер, усі вислови послідовні, кількість навідних питань зменшується до мінімуму (У цирку був лев. Він стрибнув через вогонь, і я поплескав у долоні.) Серед звуків допускається відсутність лише [р]. Дитина повинна вміти виділити перший звук у слові, якщо він голосний і під наголосом (айстра, Іра);
• у п'ять років мовлення дитяти нагадує спілкування з дорослою людиною, у ньому наявні всі звуки, поширені речення, серйозні міркування і висновки. Дитина може визначити наявність заданого звука в потоці слів.
Звісно, такий віковий розподіл умовний. Якщо ваша дитина у два роки вміє вимовляти [ш], це лише плюс, але зовсім не означає, що її трирічний друг відстає в мовленнєвому розвитку. Просто м'язи апарату артикуляції у вашої дитини зміцніли дещо раніше.
Перевірити, як працює язичок маляти, дуже просто. Запропонуйте побалуватися ним перед дзеркалом. Покажіть, що у вас теж є язик, що він уміє робити так і ось так, попросіть дитину зробити те саме. Переконайтеся, що вона вміє піднімати язик угору, опускати до підборіддя, штовхатися ним у щічки, клацати язиком, наслідуючи звук копит конячки. А можливо, саме дитина вам продемонструє щось таке, що і у вас не вийде. Тоді доведеться вам повчитися у цієї крихітки.
Трапляється, що дитина не хоче повторювати за мамою певні вправи, особливо коли боїться, що у неї не вийде. Відкрию вам секрет, як цього уникнути. Почніть із того, що у вас не виходить, наприклад, дістати язиком до носа. Скажіть так: «Усі вміють діставати до носика язиком: і собаки, і кішки, а у мене не виходить, навчи, як тобі це вдається». Або так: «Давай поглянемо, у кого язик довший: у тебе чи в мене». Удавайте, що він у вас дуже короткий. На такій простій вправі дитина відчує свою перевагу, і потім, виконуючи складніші, вона вже не скаже, що так не вміє, що так у неї не вийде, тому що вже запам'ятала, що у неї виходить краще, ніж у мами.
Можливо, у неї дійсно не всі вміння досконалі, але все одно похваліть дитину за старання, а самі запам'ятайте, що саме не дуже вдалося, над чим варто попрацювати завтра.
Успіху Вам, шановні дорослі! 
